Про перебіг і структуру фестивалю читайте тут, тут, тут і тут.
Після початку повномасштабного вторгнення через постійну небезпеку обстрілів ОМКФ вимушено перетворився на мандрівний фестиваль. Торік він проходив у Чернівцях. Цьогоріч відбувається в Києві. На насиченості програми це не позначилося. Поза конкурсом маємо добірку фільмів-призерів Канн і Берлінале, в Європейській конкурсній програмі – роботи режисерів Старого Світу від Грузії та Норвегії до Іспанії та Швейцарії, а в Національному конкурсі заплановані прем’єри 10 повнометражних українських картин. Сеанси проходять в Будинку кінематографістів та в кінотеатрі “Оскар”.
Особливою подією четвертого дня фестивалю став воркшоп члена журі Національної конкурсної програми, британського режисера Майка Фіггіса.
Фіггіс здобув культовий статус фільмами “Внутрішнє розслідування” (1990), “Покидаючи Лас-Вегас” (1995), “Таймкод” (2000). Спілкування з представниками української кіноспільноти тривало понад 2,5 години. Пан Майк розповів про свої принципи режисури, про методи роботи з акторами, про те, як він знімав “Таймкод”, про кризу голівудської кіноіндустрії і влаштував цілий драматургічний перформанс із залученням авдиторії.
В Європейській конкурсній програмі з’явився вагомий претендент на фестивальні нагороди – повнометражний дебют французької режисерки Сари Сумми “Артур і Діана”.
Артур і Діана — рідні брат і сестра. Разом з дворічним сином Діани вони вирушають з Берліна до Парижа для обов’язкового технічного огляду свого старого “Рено”. Але поїздка дуже швидко втрачає розслаблений характер. В процесі змінюється кінцевий пункт призначення, виникають неприємності з поліцією, зупинка в екзальтованої матері перетворюється на домашній кошмар, а ще варто додати спущене колесо, надто бурхливу вечірку постійні сімейні сварки і навіть похорони. В Сумми вийшов доволі іронічний та по-своєму хвилюючий роуд-муві з хорошими акторськими роботами.
Звісно, центральною прем’єрою дня – зокрема, через масову й цілеспрямовану піар-кампанію– можна назвати показ горору “Конотопська відьма” (програма “Гала-прем’єри”). Цей суто продюсерський проєкт так само став дебютом для режисера Костянтина Пономарьова.
Згідно з сюжетом у Конотопі живе звичайна дівчина Олена зі своїм коханим, ветераном АТО. Але починається повномасштабне вторгнення, російські військові захоплюють місто і вбивають хлопця при спробі виїхати з окупації. Олена виявляється прадавньою відьмою, що вирішує помститися, повертає свої магічні сили й обрушує жахливі кари на убивць її нареченого.
Парадокс фільму в тому, що окупанти виглядають набагато більш живими, ніж українські персонажі. Останні – цілковито ходульні й пласкі. Діалоги позитивних героїв переповнені пафосом, звучать штучно й літературно, акторські роботи – повний набір усіх мислимих штампів і мелодраматичного надриву. Що ж до власне страшних кривавих кар і спецефектів чорної магії, то перші недостатньо різноманітні, а другим бракує винахідливості – всі ці декорації та комп’ютерна анімація виглядають застарілими років на 20. В той же час в антигероїв – ціла палітра характерів, мовних особливостей тощо.
З великою ймовірністю, глядач на цей фільм піде – зокрема, через затребуваність теми. Але мистецький провал проєкту ще раз доводить, що для осмислення подій такого масштабу, як ця війна, потрібна неабияка дистанція в часі.
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog’a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.
Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
Долучитись